animemir.com.ua Після відкриття ринку землі в Україні суспільство сподівалося на більш справедливий розподіл ресурсів, розвиток малого фермерства та зростання конкуренції. Проте вже через кілька років стало очевидно, що реформа принесла і зворотний ефект: значна частина орних площ поступово опинилася під контролем великих агрохолдингів. Це викликає питання — чому саме так сталося і чи можна було уникнути надмірної концентрації земель. Детальніше про наслідки таких процесів можна дізнатися на сайті https://time.org.ua/naslidky-reform-u-galuzi-silskogo-gospodarstva/, де розглядаються основні етапи реформування аграрного сектору.
Як зміни в законодавстві відкрили шлях великим компаніям
Однією з ключових причин концентрації землі стало законодавство, що дозволило купівлю земель фізичним особам, а пізніше – юридичним. На початковому етапі ринку перевагу отримали ті, хто мав фінансові ресурси для швидкого викупу паїв. Це насамперед великі компанії, які раніше орендували землю і вже мали налагоджені контакти з власниками паїв.
Фермери ж, які працювали на невеликих площах, часто не могли конкурувати з холдингами через:
- брак коштів для викупу землі;
- складні банківські умови кредитування;
- відсутність гарантій стабільних цін на сільськогосподарську продукцію;
- невизначеність у подальшій політиці держави щодо аграрного сектору.
Через це частина дрібних господарств була змушена продавати паї або відмовлятися від оренди, що призвело до ще більшого зміцнення великих гравців на ринку.
Роль фінансових інструментів і банківського капіталу
Ще однією важливою складовою стало питання доступу до фінансів. Великі агрохолдинги користуються кредитами на пільгових умовах, мають власні інвестиційні фонди та міжнародних партнерів. Водночас малим фермерам пропонують кредити з високими відсотками та жорсткими вимогами до застави.
Банки, оцінюючи ризики, віддають перевагу компаніям із прозорою фінансовою історією та стабільними доходами. Це логічно з точки зору економіки, але така ситуація створює монополізацію ринку, адже великі структури отримують ще більшу перевагу.
Наслідком є те, що у власності холдингів опиняються не лише тисячі гектарів землі, а й усі ключові ресурси — техніка, зерносховища, логістика.
Як держава намагалася врівноважити ситуацію
Уряд намагався запровадити механізми, які б допомогли фермерам зберегти свої позиції. Зокрема, створено програми підтримки малих господарств, пільгові кредити та компенсації вартості техніки. Проте на практиці більшість цих ініціатив не дали очікуваного ефекту через бюрократію та недостатнє фінансування.
Деякі з найвідоміших програм передбачали:
- державну компенсацію частини вартості насіння і добрив;
- зниження відсоткових ставок для агрокредитів;
- підтримку кооперативів, які об’єднують дрібних фермерів;
- навчальні програми з фінансової грамотності для сільських підприємців.
Хоча ці заходи допомогли окремим господарствам, вони не зупинили процес зростання земельних банків великих компаній.
Соціально-економічні наслідки концентрації землі
Концентрація земель у руках агрохолдингів має як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, великі підприємства приносять інвестиції, створюють сучасну технічну базу, підвищують урожайність. Але з іншого — така модель часто не сприяє розвитку сільських територій.
Основні негативні наслідки можна побачити вже сьогодні:
- зменшення кількості дрібних фермерських господарств;
- скорочення робочих місць у селах;
- посилення міграції молоді до міст;
- зниження рівня конкуренції у виробництві продуктів;
- зростання залежності місцевих громад від одного роботодавця.
Це означає, що замість розмаїття фермерів та різних форм господарювання Україна отримала ринок, де ключову роль відіграють декілька десятків потужних компаній.
Чи можливо змінити тенденцію
Фахівці вважають, що зменшити надмірну концентрацію земель можна лише шляхом посилення підтримки малого та середнього агробізнесу. Потрібні чіткі державні програми, які реально працюють, а не існують лише на папері.
Зокрема, важливо забезпечити:
- доступне кредитування з державною гарантією;
- прозорі умови участі у земельних торгах;
- створення системи аграрних страхувань;
- розвиток інфраструктури у сільській місцевості, щоб молодь мала мотивацію залишатися працювати на землі.
Без цих кроків ринок продовжить рух у напрямку монополізації, і незалежне фермерство з кожним роком втрачати свій вплив.
Після реформ в аграрному секторі Україна дійсно зробила важливий крок до відкритої економіки, проте наслідки виявилися неоднозначними. Концентрація земель у руках великих агрохолдингів стала результатом комбінації економічних, фінансових і політичних факторів. Щоб уникнути подальшого загострення дисбалансу, потрібно розробити механізми підтримки дрібного бізнесу та гарантії справедливого доступу до землі. Лише тоді ринок землі зможе працювати в інтересах усіх, а не лише найбільших гравців.